Застосування хелатних сполук в медичній практиці на засадах доказової медицини
Ю.В. Гавалко
Державна установа «Інститут геронтології імені Д.Ф. Чеботарьова НАМН України», Київ
Наведено результати досліджень з використанням хелатних сполук в терапії різноманітної патології. Зокрема описано застосування хелатів цинку в терапії цукрового діабету, хелатів заліза в лікуванні анемій, хелатів магнію в лікуванні патології серцево)судинної системи. Визначено переваги використання хелатних сполук перед звичайними солями металів, а також їхні висока біодоступність, виражений клінічний ефект і безпека. Зроблено висновок, що хелатні сполуки можуть значно покращити якість лікування та зменшити кількість побічних явищ.
Хелатні сполуки, або хелати (від англ. сhelate – клішня), належать до комплексних сполук, які утворю ються внаслідок з’єднання катіона (іона металу) з двома і більше атомами молекули комплексону (ліганду). Тобто хелат виглядає як краб, який своїми клішнями міцно захоплює іон металу, і чим більше клішнів, тим міцнішим є захоплення. Тому донедавна хелати ще називали кліш неподібними сполуками [1].
Комплексні (координаційні) сполуки надзвичайно поширені в живій і неживій природі, застосовуються в промисловості, сільському господарстві, науці і, звичайно, медицині. Так, хлорофіл – це комплексна сполука магнію з порфіринами, у гемоглобіні міститься комплекс заліза з порфіриновими циклами (гем). Значна кількість лікарських засобів містить комплекси металів у якості фармакологічно активних речовин, наприклад, інсулін (комплекс цинку), вітамін B12 (комплекс кобальту), платинол (комплекс платини) тощо [4].
Засновником координаційної теорії комплексних сполук є швейцарський хімік Альфред Вернер, який за роботи в цій сфері в 1913 р. отримав Нобелівську премію з хімії [4].
